ЗАПОВІДНИК «ХОМУТОВСЬКИЙ СТЕП» |
УПРАВЛІННЯ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЕРСОНАЛОМ
Хомутовський степ як частина Українського степового природного заповідника управляється дирекцією останнього. В свою чергу, вона підпорядковується Президії НАН України. Наукові дослідження на території заповідника здійснюються під наглядом ученої ради Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Природоохоронна діяльність заповідника контролюється Міністерством екоресурсів України. Безпосередньо діяльністю заповідника "Хомутовський степ" керує директор, фахівець у галузі ботаніки. В штаті заповідника є зоолог. Наукові програми також виконуються з залученням фахівців різних інститутів НАН України і ряду університетів.
ТВАРИНИ
Степи України були розорані, залишилися лише невеликі їх ділянки по схилах ярів, балок, річкових долин, по кам'янистих відслоненнях кристалічних порід, вапняків, крейди, а також у степових заповідниках. Ці залишки степів є останніми рефугіумами степових екосистем з дуже трансформованим зоокомпонентом. Назавжди зникли тури і тарпани, дуже рідкісними стали степові орли, дрофи та стрепети і зустріти їх можна тільки під час міграцій. Однак, завдяки великій різноманітності типів рослинності, екотопів, складному рельєфу тощо тваринний світ Хомутовського степу залишається ще відносно багатим. Тут трапляється 10 видів риб, 3 види земноводних, 7 - плазунів, 188 - птахів та 23 види ссавців. З них 9 занесені до Європейського червоного списку (вовк, сліпак звичайний, перев'язка звичайна, деркач, п'явка медична, коник-товстун степовий, дибка степова, мнемозина та поліксена), майже 40 - до Червоної книги України (1994).
Із хребетних тварин у "Хомутовському степу" найчастіше трапляються сліпак звичайний, лисиця звичайна, заєць русак, їжак звичайний, миші мала, домова, лісова, білозубка мала, ондатра, гадюка степова, вуж шахматний. Серед птахів найзвичайнішими є шпак, ластівка сільська, горобець, сорока, соловей, жайворонок степовий, просянка, сорокопуд-жулан, зозуля звичайна, лиска та щиголь. Список павуків, комах та інших членистоногих є ще дуже неповним і налічує на сьогодні 956 видів.
ПЛОЩА І РЕЛЬЄФ
Хомутовський степ займає площу 1030.4 га. Він розташований на злегка хвилястому плато, яке поступово знижується зі сходу на захід у бік р. Грузький Єланчик і закінчується крутим невисоким схилом. Територія заповідника в широтному напрямку розчленована системою балок - Оболонською, Климушанською, Середньою, Брандтівською та Красним Яром. На крутих схилах балок, а також на схилах річкової долини відслонюються сарматські вапняки. На основі геоморфологічних особливостей території заповідника можна виділити чотири типи місцевості (Пащенко, 1979).
Ерозійно-структурна (пластово-акумулятивна) міжрічкова хвиляста лесова рівнина на неогеновій вапняковій основі з різнотравно-типчаково-ковиловим степом та кореневищно-злаковою лучностеповою рослинністю на звичайному середньопотужному малогумусному чорноземі. Вона займає широкі привододільні простори з абсолютними відмітками 50-80 м при потужності лесових суглинків 10-30 м. У заповіднику даний тип є переважаючим за площею. В свою чергу, він включає такі урочища: а) плескатохвилясті поверхні лесової рівнини на привододільній частині міжрічкового простору; б) пологі делювіальні схили лесової рівнини; в) пологі і крутіші (до 5°) делювіальні схили балок і улоговин; г) западини з нахилом схилів до 3°; д) тальвеги з нахилом схилів до 2° з малоінтенсивними делювіальними процесами; е) балки зі схилами крутістю 5-7° і довжиною до 10 м; є) балки з тимчасовими водотоками і крутими схилами (15-20°).
Схили ерозійно-денудаційних кам'янистих балок і долин з відслоненнями неогенових вапняків з чагарниковою та петрофітно-злаковою рослинністю на карбонатних і залишково-карбонатних малопотужних звичайних чорноземах. Верхні частини схилів мають невелику крутість, складені лесоподібними матеріалами, переважно задерновані, але розчленовані численними ерозійними водориями. В середній частині крутість збільшується, схили можуть бути прямовисними. Вони утворені неогеновими вапняками і вапняково-піщано-глинистими нашаруваннями. Нижні частини схилів є шлейфами делювіально-пролювіально-осипних нагромаджень. Даний тип місцевості включає такі схилові урочища: а) кінцеві виходи балок і ярів з крутими схилами і відслоненнями вапняку, з заростями степових чагарників, пирієвими фітоценозами на елювії корінних порід; б) круті схили річкових долин з виходами корінних порід і петрофітними фітоценозами, заростями карагани, терну, берестняками на елювії корінних порід та недорозвинених сильно еродованих грунтах.
Рівнинна місцевість цокольних і акумулятивних надзаплавних терас. Займає незначні площі переважно на лівобережжях річкових долин.
Рівнинна місцевість остепнених заплав. Тягнеться вузькою смугою вздовж річки, охоплює два типи урочищ: остепнені кореневищно-злакові луки високої заплави і зарослі очеретом та осокою заболочені ділянки низької заплави.
1.
2.
3.
4.
БУДІВЛІ ТА УСТАТКУВАННЯ
Усі будівлі заповідника досить старі. Тут є недостатньо забезпечена наукова лабораторія, метеостанція з застарілим устаткуванням, невелика бібліотека, простий будиночок для приїжджих на п'ять місць (умови цілком достатні для забезпечення польових досліджень). Заповідник має музей природи для екскурсантів. У 2001 р. були відновлені його експозиції та добре відремонтоване приміщення музею. Будівлі заповідника забезпечені електроенергією, однак водопровід і каналізація відсутні. Воду високої якості отримують з двох колодязів на території садиби. Заповідник має телефонний зв'язок (є факс, електронна пошта поки що відсутня), автомобіль і трактор, через міст його садиба пов'язана асфальтовою дорогою з мережею автодоріг України.
КЛІМАТ
Заповідник знаходиться в посушливій, досить теплій зоні. За даними місцевої метеостанції за 1971-1990 рр., середня річна температура тут коливається в межах 7,3-11°С. Найхолодніші місяці - січень і лютий (середні -4,4 і -3,4°С відповідно), найтепліші - червень, липень і серпень (21,1, 22,9 і 21,9°С відповідно). Абсолютний мінімум температури повітря становив -30,8°С, абсолютний максимум - +39,2°С. Середня річна кількість опадів коливалася в межах 284,4-681,7 мм, причому найбільша їх кількість випадає в літні місяці, найменша - в лютому та березні. Найтривалішою порою року є літо (понад 4 міс.), майже на місяць коротша зима і по 2 місяці припадає на весну й осінь. Зима триває від 61 до 147 діб (у середньому 105 діб, з 26 листопада по 12 березня). Зими здебільшого малосніжні, вітряні, з невеликими морозами. Переважають східні і північно-східні вітри. Тривалість весни - 43-91 доба (у середньому 61), з 12 березня по 12 травня. Літо триває в середньому 134 доби (переважно до 26 вересня). Для нього характерні дощі зливового характеру. Тривалість осені - 31-83 доби, середня дата її початку - 27 вересня. Друга половина осені часто вологіша, ніж перша.
ЕКОСИСТЕМИ
| Рослинність рівнинного степу
Чагарникові степи Петрофітно-степові фітоценози Деревно-чагарникова рослинність Лучна і водно-болотна рослинність |
Рослинність "Хомутовського степу" є дуже добре вивченою завдяки багаторічним дослідженням ряду геоботаніків. Найповніший її опис та динаміка (разом з докладним списком літератури) подані в монографії "Український природний степовий заповідник" (Ткаченко та ін., 1998).
Хомутовський степ є єдиним значним за площею залишком рівнинних різнотравно-типчаково-ковилових степів Приазов'я, який нині охороняється. За геоботанічним районуванням (Геоботанічне районування..., 1977), він розташований в Першотравнево-Тельманівському геоботанічному районі Маріупольського геоботанічного округу різнотравно-типчаково-ковилових степів та рослинності гранітних відслонень, який є частиною смуги різнотравно-типчаково-ковилових степів Причорноморської (Понтичної) степової провінції. До впровадження заповідного режиму (1926 р.) Хомутовський степ донські козаки використовували для випасання кінського молодняку з навантаженням 200-500 коней на площі близько 2 тис. десятин (Генов та ін., 1976). Після революції 1917 р. частина земель була розорана, а решту (1112 десятин) використовували як сіножать чи пасовище з надмірним пасовищним навантаженням (понад 1000 голів великої рогатої худоби та 800 овець), що швидко позначилося негативно на стані рослинного покриву. Так, уже перші обстеження (1927-1928 рр.) виявили значну деградацію рослинного покриву (Клеопов, 1927). На більшій частині території він був представлений типчаковими збоями з великою кількістю видів рослин, які не поїдає худоба. Північна частина степу, що, очевидно, колись розорювалася, заросла пирієм (Elytrigia repens (L.) Nevski). Лише в центральній і східній частинах масиву, які використовувалися як сіножать, домінувала ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.).
Після оголошення Хомутовського степу заповідником (24 серпня 1926 р.) 546 га його території було відведено під "абсолютний" заповідник, а решту (668 га) - під випас і сіножать. Рослинність "абсолютно" заповідної ділянки почала швидко відновлюватися, а пасовищні і сіножатні ділянки на 1928 р. ще мали ознаки деградації. В подальші роки навколишні господарства та місцеві органи влади намагалися ліквідувати заповідник чи перетворити його на придаток місцевих колгоспів. Усе це значно зашкодило заповіднику - в східній його частині було розорано 186 га цілини, більша частина рослинності станом на 1938 р. перебувала на стадії збою, а "абсолютно" заповідна ділянка становила лише близько 100 га. Ще більшої шкоди було завдано заповіднику під час Великої Вітчизняної війни (1941-1944 рр.) та в повоєнний період. Хоча в 1947 р. Хомутовський степ було оголошено заповідником республіканського значення, на його території випасалося 1225 корів, 600 овець і 130 коней, сформувалася мережа постійно діючих грунтових доріг, було вирубано багато дерев тощо (Генов та ін., 1976). Дійовий заповідний режим впроваджено лише в 1952 р., після підпорядкування "Хомутовського степу" Академії наук УРСР. З цього часу випасання худоби тут було повністю заборонене, площа сіножаті обмежена до 160-210 га на рік (з них 80 га припадало на обкошування меж і прокошування протипожежних смуг). Розташування сіножатей чергувалося з таким розрахунком, щоб одна і та ж ділянка викошувалася один раз на 6-7 років. 90 га степу було відведено під "абсолютно" заповідну ділянку, де господарська діяльність не дозволялася.
На сьогодні в заповіднику підтримується велика строкатість рослинного покриву. Так, на плоских вододілах і пологих схилах при наявності повнопрофільних грунтів переважають угруповання з домінуванням кореневищних злаків (Poa angustifolia L., видів роду Elytrigia Desv. тощо), при зменшенні потужності гумусового горизонту значного поширення набувають дернинні злаки. На днищах балок і водозбірних улоговин у рослинному покриві збільшується роль кореневищних злаків та мезоксерофітного різнотрав'я. На вапнякових відслоненнях є відносно сталі угруповання ксерофітних напівчагарничків (чебречники), відділені від плакорно-степових фітоценозів смугами чагарникового степу за участю Caragana frutex (L.) K. Koch. У долині р. Грузький Єланчик поширена лучна рослинність, яка поступово переходить у суцільну смугу прибережно-водної рослинності, представленої переважно заростями очерету (Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud.). Деревно-чагарникова рослинність приурочена до балок і річкової долини, однак окремі куртини чагарникових заростей часто трапляються і в рівнинному степу. Такою є загальна схема розподілу фітоценозів у Хомутовського степу. Нижче подаємо короткий огляд основних формацій заповідника, розпочавши з зональних, типових для регіону різнотравно-типчаково-ковилових формацій з домінування видів ковили і типчаку. Розподіл рослинних угруповань наведений на карті, складеній аспірантом Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України П.О. Сиротенком і вперше опублікованій в плані управління заповідником Хомутовський степ (Гелюта та ін., 2002).
Рослинність рівнинного степу
У складі рослинного покриву рівнинного степу, що переважає в заповіднику, головними є формації ковил Лессінга (Stipeta lessingianae), волосистої (Stipeta capillatae) і найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae), формація валіськокострицева (Festuceta valesiacae), стоколосів прибережного (Bromopsideta ripariae) і безостого (Bromopsideta inermis), житняка гребінчастого (Agropyreta pectinati), тонконогу вузьколистого (Poeta angustifoliae), пиріїв волосистого (Elytrigieta trichophorae) і повзучого (Elytrigieta repentis). В умовах рівнинного плато, пологих схилів та мікродепресій в "абсолютно" заповідному степу, рідше - на ділянках заповідника, що періодично викошуються, великого поширення набули фітоценози з домінуванням Inula germanica L., Vicia tenuifolia Roth, Thalictrum minus L., Cirsium arvense (L.) Scop., Galatella rossica Novopokr., Vinca herbacea Waldst. et Kit., Paeonia tenuifolia L., Glycyrrhiza glabra L. та Astragalus cicer L. У 1989 р. ці угруповання займали близько третини території "абсолютно" заповідної ділянки (Ткаченко та ін., 1998). Зазначимо, що всі види-ценозоутворювачі з роду Stipa L., а також Paeonia tenuifolia є рідкісними рослинами, занесеними до Червоної книги України (1996).
Чагарникові степи
Чагарникові степи характеризуються наявністю рівномірно розкиданих на фоні степового травостою степових чагарників з родів Caragana Fabr. і Spiraea L. (Лавренко, 1956). У Хомутовському степу вони займають чималі площі на схилах корінного берега р. Грузький Єланчик, степових балок та подекуди на плато. У 1970 р. загальна їх площа становила понад 55 га (3.5% площі заповідника) (Ткаченко та ін., 1998). Вони представлені різнотравно-злаково-чагарниковими ценозами за участю Caragana frutex і C. scythica (Kom.) Pojark., Amygdalus nana L., Calophaca wolgarica (L.f.) DC. та Genista scythica Pacz. Найліпше представленою в заповіднику є формація карагани кущової (Caraganeta fruticis). Вона займає понад 47 га й проявляє тенденцію до розростання і витіснення злакових фітоценозів за умов заповідного режиму. Формація мигдалю степового (Amygdaleta nanae) останнім часом є однією з прогресуючих в "абсолютно" заповідному степу. Чагарникові степи за участю Amygdalus nana належать до рідкісних і зникаючих (Зеленая книга..., 1987). Однією з найрідкісніших для степової смуги України є формація карагани скіфської (Caraganeta scythicae), оскільки головним ценозоутворювачем її угруповань виступає занесений до Червоної книги України (1996) зникаючий вид - південнопричорноморський ендемік Caragana scythica. В Хомутовському степу невеликі ділянки цих угруповань приурочені до щебенистих схилів долини р. Грузький Єланчик та деяких балок. До рідкісних і зникаючих у межах України належить також формація калофаки волзької (Calophaceta wolgaricae), головним едифікатором якої є занесений до Червоної книги України (1996) східнопричорноморсько-заволзький ендемік Calophaca wolgarica. Саме в Хомутовському степу зберігаються найкраще представлені в Україні місцезростання цих пограничноареальних (найзахідніших) фітоценозів. Специфічні рідкісні угруповання об'єднує також формація південнопричорноморського ендеміка дроку скіфського (Genisteta scythicae). У степовій смузі України його місцезростання охороняються лише в Хомутовському степу. Він трапляється тут на невеликих ділянках випуклих вапнякових схилів поблизу садиби заповідника.
Петрофітно-степові фітоценози
Своєрідні петрофітно-степові фітоценози з переважанням кальцефільних видів сформувалися в "Хомутовському степу" на недорозвинених і змитих щебенистих грунтах, підстелених сарматськими вапняками, та відслоненнях цих вапняків уздовж берега Грузького Єланчика і подекуди на схилах балок. Поряд з угрупованнями зонального типу, тут широко представлені ценози з домінуванням облігатно-петрофітних напівчагарничків і трав'янистих петрофілів - Thymus dimorphus Klokov et Des.-Schost., Teucrium polium L., Linum czernjaevii Klokov, Astragalus ucrainicus M. Pop. et Klokov, Jurinea brachycephala Klokov та інших. Ці фітоценози дуже насичені цінними в науковому і природоохоронному аспектах видами рослин - ендеміками, реліктами, рідкісними та зникаючими (Cleistogenes bulgarica (Bornm.) Keng, Otites maeoticus Klokov, Rosa chomutoviensis, R. pygmaea M. Bieb. тощо). У заповіднику їх площа становить близько 40 га. Найкраще представленими є формації чебрецю двовидного (Thymeta dimorphi) та юринеї короткоголової (Jurineeta brachycephalae).
Деревно-чагарникова рослинність
У сучасному рослинному покриві "Хомутовського степу" деревна і чагарникова рослинність представлена дуже слабо - загальна площа найпоширеніших заростей Prunus stepposa Kotov, Rhamnus cathartica L., Ulmus carpinifolia Rupr. ex G. Suckow і U. suberosa Moench становить лише близько 8 га. Майже 6 га займають монодомінантні зарості Caragana frutex, C. scythica, Amygdalus nana тощо. В долині р. Грузький Єланчик незначними фрагментами представлені вербняки (Saliceta albae) і верболози з участю Salix pentandra L.
Лучна і водно-болотна рослинність
Дані типи рослинності в заповіднику приурочені головним чином до долини р. Грузький Єланчик. Найбільші ділянки заплави займають лучні фітоценози, представлені формаціями Festuceta pratensis, Elytrigeta repentis та Calamagrostideta epigeioris. Загальні площі цих лук незначні. На днищах балок добре виражені травостої фітоценозів лучної формації Bromopsideta inermis. Уздовж русла Грузького Єланчика простягаються вузькі смуги заростей видів роду Carex. Русло річки значною мірою зайняте заростями Phragmiteta australis.
ГРИБИ
У Хомутовському степу зареєстровано 46 видів лишайників та 283 види грибів: 213 - мікроміцети, решта - макроміцети. Ці цифри є дуже неповними. На території заповідника слід очікувати щонайменше 2400 видів грибів з різних систематичних груп.
ГЕОЛОГІЯ
Територія заповідника Хомутовський степ пов'язана з Приазовським блоком Українського кристалічного щита, який залягає тут на відносно невеликій глибині. В геологічний будові території нижній структурний поверх складають кристалічні породи протерозою (амфібол-біотитові граніти і магматити), вище яких залягають осадові породи крейдяної, палеогенової, неогенової та антропогенової систем. Потужність кори вивітрювання кристалічних порід становить 50-150 м, глибина їх залягання під долиною р. Грузький Єланчик - близько 200 м, під східною частиною заповідника - 300-325 м. Пізніші мезозойські нашарування представлені відкладами верхньої крейди та мергелів, пісків і пісковиків загальною потужністю до 180 м. На покладах крейдового віку залягають палеогенові нашарування - відклади пісковиків і зелено-сірих середньозернистих пісків кварцево-глауконітового складу, перекритих глинами, що є результатом існування тут моря (у палеоцені, еоцені і олігоцені). Неогенова система представлена темно-сірими (до чорних) глинами з прошарками піску, вище - органогенно-уламковими сірими, світло-сірими, болітовими, зливними вапняками потужністю близько 50 м. Антропогенові відклади мають еолове, еолово-делювіальне, делювіальне, елювіальне і алювіально-делювіальне походження і пов'язані з попередніми віковими комплексами. Сумарна їх потужність - 7,5-40 м.
ІСТОРІЯ І РОЗВИТОК
Степова ділянка, на базі якої засновано заповідник Хомутовський степ, до революції 1917 р. була власністю донської козацької громади і використовувалася як пасовище та сіножать. Уперше статус заповідника місцевого значення цій цілинній ділянці степу був наданий 24.08.1926 р. Президією Маріупольського окружного виконкому. У 1938 р. Постановою Президії Донецького облвиконкому Хомутовському степу наданий статус заповідника обласного значення, його занесено до реєстраційного списку пам'яток природи та історії. Однак у роки Великої Вітчизняної війни та в перші два повоєнні роки заповіднику було завдано значної шкоди - вирубано багато верб, чагарників, степову рослинність понівечено інтенсивним випасанням худоби. В 1944 р. Постановою Донецької обласної ради трудящих було підтверджено статус заповідника Хомутовський степ зі збереженням колишньої площі. В 1947 р. йому надається статус заповідника республіканського значення, він підпорядковується Головному управлінню по заповідниках при Раді міністрів УРСР, у 1951 р. - Академії наук УРСР. Постановою Президії АН УРСР (протокол № 49 від 30.11.1951 р.) заповідник підпорядковується Інституту ботаніки АН УРСР. У 1961 р. Хомутовський степ разом з заповідниками "Кам'яні Могили", "Стрільцівський степ" та "Михайлівська цілина" об'єднуються в Український державний степовий заповідник, підпорядкований Інституту ботаніки АН УРСР. У 1992 р. він перейменований в Український степовий природний заповідник (Постанова Верховної Ради України про введення в дію закону України "Про природно-заповідний фонд України" № 2457-XII від 16 червня 1992 р.). Таким чином, Хомутовський степ є одним з відділень даного заповідника.
На території Хомутовського степу проводилися інтенсивні наукові дослідження різноманітних компонентів його природи. Зі значною частиною цих матеріалів можна ознайомитися в багатьох монографіях (Горохов, 1951; Білик, 1973; Осычнюк, 1974; Быстрицкая, Осычнюк, 1975; Почвенно-биогеоценологические..., 1975, 1976, 1978; Вассер, Солдатова, 1977; Исследование..., 1977; Исследование..., 1979; Ветрова, 1980; Вассер, 1980; Гелюта и др., 1987; Гелюта, 1989; Червона книга України 1994, Червона книга України 1996), які, в свою чергу, також містять об'ємні списки праць, присвячених даному заповіднику. Однак найновіші і найповніші відомості про Хомутовський степ, насамперед його рослинність, містить монографія "Український природний степовий заповідник" (Ткаченко та ін., 1998), матеріали якої використані нами при розробці даного плану управління.
ГІДРОЛОГІЯ
Хомутовський степ знаходиться в зоні недостатньої водності (Атлас..., 1978). Водоносні горизонти тут властиві антропогеновим, неогеновим, палеогеновим, крейдяним і докембрійським структурам.
Водоносний горизонт, приурочений до відкладів верхньоантропогенового віку, розвинений у долині р. Грузький Єланчик. Водомісткими породами є переважно суглинки. Потужність горизонту - 2-10 м, глибина залягання вод - 0,5-4,0 м. За хімічним складом вони хлоридно-сульфатні кальцієво-натрієвого типу. Мінералізація - 2,3 г/л. У східній частині заповідника водоносний горизонт нижньо- та верхньоантропогенових відкладів представлений палево- та буро-жовтими суглинками. Його потужність досягає 30 м, глибина залягання - 1,3-11,4 м, живлення відбувається за рахунок атмосферних опадів та вод штучного поливу. Мінералізація вод - 3,1-6,0 г/л, вони переважно кальцієво-магнієво-натрієві сульфатного типу. Водоносний горизонт неогенових відкладів поширений в усьому заповіднику й пов'язаний насамперед з вапняками. Його потужність - близько 10 м, глибина залягання вод - 1,5-50 м. Живлення - головним чином за рахунок надходження води з верхніх горизонтів. Води хлоридно-сульфатні кальцієво-натрієвого типу з мінералізацією 1,6-4,8 г/л. Використовується для водопостачання садиби заповідника. Водоносний горизонт верхньоеоценових-верхньокрейдових відкладів характерний для всієї території заповідника. Його потужність - 60-200 м, живлення - за рахунок переміщення підземних вод з інших територій. За хімічним складом - це води гідрокарбонатно-сульфатні натрієвого типу. Мінералізація - 0,7-0,9 г/л. Використовується для місцевого водопостачання. Водоносний горизонт порід протерозою на території заповідника не досліджувався.
КАРТОГРАФІЧНІ МАТЕРІАЛИ
Оскільки заповідник Хомутовський степ є відносно давнім природоохоронним об'єктом, на території якого проводилися різноманітні наукові дослідження, то в літературі можна знайти досить багато картографічних матеріалів. Нижче наводимо перелік найголовніших з них.
Карта рослинності Хомутовського степу - відділення Українського державного степового заповідника АН УРСР. 1970. Г.І. Білик, В.В. Осичнюк, В.С. Ткаченко. Масштаб 1 : 5000. Польова зйомка і кольоровий макет В.С. Ткаченка. В генералізованому вигляді в штриховому виконанні опублікована в ряді праць (Білик, Осичнюк, Ткаченко, 1975 [вклейка]; Почвенно-биоценологические исследования..., 1976 [вкладки]; Ткаченко та ін., 1998 [вкладки]).
Карта рослинності абсолютно заповідної ділянки та прилеглої до неї протипожежної смуги в "Хомутовському степу". 1969. Г.І. Білик, В.С. Ткаченко. Масштаб 1 : 2500. Польова зйомка і кольоровий макет В.С. Ткаченка. В генералізованому вигляді в штриховому варіанті опублікована в декількох працях (Білик, Ткаченко, 1971; Рослинність УРСР, 1973).
Карта рослинності абсолютно заповідної ділянки "Хомутовського степу". 1983. В.С. Ткаченко. Масштаб 1 : 2500. Польова зйомка і кольоровий макет В.С. Ткаченка. В генералізованому вигляді в штриховому варіанті опублікована в декількох працях (Ткаченко, Генов, 1988; Ткаченко та ін., 1998).
Карта рослинності абсолютно заповідної ділянки "Хомутовського степу". 1989. В.С. Ткаченко. Масштаб 1 : 2500. Польова зйомка і кольоровий макет В.С. Ткаченка. В узагальненому вигляді не публікувалася.
Карта рослинності абсолютно заповідної ділянки "Хомутовського степу". 1996. В.С. Ткаченко. Масштаб 1 : 2500. Польова зйомка і кольоровий макет В.С. Ткаченка. В генералізованому вигляді опублікована в декількох працях (Ткаченко, Генов, 1999; Ткаченко, 2000).
Карта грунтового покриву відділення "Хомутовський степ". А.П. Генов, без масштабу, штриховий варіант; польова зйомка і виконання А.П. Генова. Опублікована в книзі "Український природний степовий заповідник" (Ткаченко та ін., 1998).
Оглядова картосхема відділення Хомутовський степ та зміни конфігурації абсолютно заповідної ділянки з 1926 по 1991 р. Склав А.П. Генов за матеріалами архіву заповідника, масштаб лінійний, орієнтовно 1 : 34500, штрихове виконання В.С. Ткаченка. Опублікована в тій же книзі.
Карта рослинності заповідника "Хомутовський степ". Складена П.О. Сиротенком на основі матеріалів польової зйомки, виконаної в 1998-2000 рр. Опублікована в плані управління заповідником (Гелюта та ін., 2002).
ВЛАСНІСТЬ І ПРИРОДО-ОХОРОННИЙ СТАТУС
Хомутовський степ є центральним відділенням Українського степового природного заповідника, який належить державі і підпорядкований Президії Національної академії наук України. Його територія має найвищий (з можливих в Україні) природоохоронний статус природного заповідника (Андрієнко та ін., 2001).
РОСЛИНИ
Флора заповідника досліджується з початку XX століття і є добре вивченою. За останніми даними (Ткаченко та ін., 1998), тут зареєстровано 604 види судинних рослин, що належать до 295 родів та 75 родин. Провідними родинами є Asteraceae (14,7%), Poaceae (10,6%), Rosaceae (7,3%), Brassicaceae (6,6%), Lamiaceae (6,0%), Caryophyllaceae (5,6%), Fabaceae (5,5%), Scrophulariaceae (4,0%), Apiaceae (3,3%) та Ranunculaceae (3,1% видів). На території заповідника зростає 29 ендемічних видів. Це причорноморсько-приазовські та східнопричорноморські (по 10 видів), приазовські (5) та приазовсько-донські (4 види) ендеміки. Для ряду з них (Rosa adenodonta Dubovik, R. chomutoviensis Chrshan. et Laseb., R. chrshanovskii Dubovik, R. tesquicola Dubovik, Veronica barrelieri Schott, V. maeotica Klokov, V. sclerophylla Dubovik, Stipa adoxa Klokov et Ossycznjuk, S. asperella Klokov et Ossycznjuk, S. fallacina Klokov et Ossycznjuk і S. maeotica Klokov et Ossycznjuk) Хомутовський степ є locus classicus.
У заповіднику виявлено 59 видів мохоподібних, причому переважають представники родини Pottiaceae. Водорості "Хомутовського степу" досліджені недостатньо. На сьогодні тут відомо лише 66 видів. Здебільшого це евгленові, решта груп практично не вивчені.
ГРУНТИ
На території заповідника поширені переважно чорноземи звичайні малогумусні на лесових породах. Вони характерні для хвилястої лесової рівнини та її схилів, балок і улоговин. У ряді місць, насамперед на схилах, сформувалися карбонатні варіанти цих грунтів. На днищах балок та інших депресивних елементах мікрорельєфу поширені лучно-чорноземні грунти.
Дещо інші грунти характерні для ерозійно-денудаційних кам'янистих схилів долин і балок з відслоненнями вапняку. Це чорноземи звичайні на щебенистому делювії сарматського вапняку (карбонатні малопотужні малогумусні та залишково-карбонатні малопотужні слабогумусні) або ж лучно-чорноземні карбонатні середньопотужні слабогумусні грунти. Вони простягаються вузькою смугою в західній частині заповідника, що виходить до долини р. Грузький Єланчик, остепнена заплава якої вкрита лучними середньопотужними малогумусними чорноземами та лучно-болотними перегнійними карбонатними грунтами. Останні формуються під заростями очерету і тягнуться вузькою смугою (5-15 м) уздовж русла.
|
Головна сторінка плану управління заповідником
Попередня сторінка На початок веб-сторінки |