ЗАПОВІДНИК «ХОМУТОВСЬКИЙ СТЕП»
Оцінка екосистемного, ресурсного та наукового значення території заповідника
|
ЕКОСИСТЕМНЕ ЗНАЧЕННЯ ЗАПОВІДНИКА
Степові екосистеми, завдяки їх здатності акумулювати енергію у вигляді гумусу, сприяли формуванню найродючіших на Землі грунтів - чорноземів, розорювання яких на тривалий час вирішувало продовольчі проблеми зростаючого народонаселення. Внаслідок цього вже наприкінці XX ст. степи стали на грань повного знищення і фактично перейшли в стан антропогенного релікту. На сьогодні людство має лише незначні за площею території зі степовою рослинністю. Степ України не є винятком. Зараз степові і солончакові угруповання займають у державі лише 3% території, в той час як на степову і лісостепову зони, де раніше панували або ж були звичайними степові фітоценози, припадає понад 2/3 площі країни. Ділянки степу залишилися на непридатних для розорювання місцях (круті схили, балки, виходи кам'янистих порід; площі незначні, до 10 га) або ж у вигляді відносно невеликих степових заповідників (у межах від 500 до декількох тис. га), створених на територіях колишніх пасовищ, що належали конезаводам чи окремим землевласникам (родини ФальцФейнів, Капністів тощо). До цього слід додати, що більшість залишків степів України значною мірою деградовані внаслідок інтенсивного їх використання як пасовищ для великої рогатої худоби. Отже, дуже високою є наукова цінність заповідно-степових екосистем, зокрема і Хомутовського степу, оскільки його біоценози розглядаються як еталонні степові екосистеми.
На наш погляд, одним з найважливіших показників біорізноманітності екосистеми є рівень різноманітності її автотрофної складової, насамперед судинних рослин. Саме останні формують головну ланку автотрофного блоку, від якого залежить обсяг накопичення органічної речовини (енергії), що в подальшому стає доступною для інших груп живих організмів та визначає їх різноманітність. Так, наприклад, мікологи встановили закономірність, згідно з якою кількість видів рослин і грибів на конкретній ділянці суші співвідноситься як 1:4, 1:5 чи 1:6 (Хоуксворт, 1992; Ситник, Вассер, 1992а, Ситник, Вассер, 1992б). Отже, загальну цінність екосистеми орієнтовно можна визначити, оцінивши тут видовий склад судинних рослин. На території Хомутовського степу їх зареєстровано 604 види (Ткаченко та ін., 1998), або 12% усього видового складу (з урахуванням і неаборигенних представників), установленого для України. В той же час його площа займає лише 0,0017% території держави. Ці співвідношення свідчать про надзвичайно високий рівень таксономічної різноманітності заповідника. Додамо, що ряд видів рослин і грибів описані з території заповідника як нові для науки. Все це свідчить про виключну цінність Хомутовського степу для охорони степових екотопів та пов'язаної з ними біорізноманітності.
ПРИРОДООХОРОННЕ ЗНАЧЕННЯ ЗАПОВІДНИКА
Рослинний покрив масиву також є дуже строкатим. Він належить до особливого (ксеротичного) варіанта різнотравно-ковилових степів Приазов'я, які сформувалися на специфічних потужних "приазовських" чорноземах. Рослинність тут представлена формаціями шести типів, причому ряд фітоценозів є рідкісними чи надзвичайно рідкісними в державі, переважно занесеними до Зеленої книги України (Зеленая книга..., 1987). Здебільшого вони сформовані за участю ендемічних та малопоширених видів рослин, наприклад, Calophaca wolgarica, Caragana scythica, Genista scythica, Paeonia tenuifolia, представників роду Stipa тощо. Живий світ Хомутовського степу насичений також ендемічними, рідкісними і зникаючими видами інших груп організмів - грибів та тварин. Це єдиний в Україні заповідник, де охороняються фітоценози південного варіанту рівнинних різнотравно-типчаково-ковилових степів, багато проміжних типологічних відмін яких у сучасній природоохоронній мережі відсутні. Без сумнівів, він має стати одним з найголовніших заповідних ядер національної екомережі, що зараз формується в Україні. Згадана флороценотична специфіка "Хомутовського степу" підкреслює його консерваторську (рятувальну) цінність, яка підсилюється перспективами біогенетичної функції в проектованій загальнодержавній мережі природно-заповідних територій.
Унаслідок врятування території Хомутовського степу від розорювання та вжиття необхідних заходів з його охорони на сьогодні тут спостерігається надзвичайно високий рівень біотичної різноманітності. Однак подальше дотримання суворого режиму охорони, близького до "абсолютного" заповідання, починає завдавати їй значної шкоди, про що детальніше йдеться в підрозділі "Проблеми управління заповідником". Тому потрібні спеціальні заходи управління, які підтримували б належний рівень біорізноманітності, а в деяких випадках дали б можливість повернутися до позицій, вже втрачених через застосування неадекватних і однотипних регуляційних зусиль.
Зазначимо, що заповідник Хомутовський степ охороняється досить добре і не є дуже вразливим. Головною загрозою на даному етапі його існування слід вважати виродження екосистем, позбавлених впливу таких природних факторів, як випасання і випалювання. Однак пожежі, що в доісторичні часи були позитивним чинником, зараз можуть загрожувати біорізноманітності заповідника з огляду на малу площу масиву, його ізольованість та практично повну відсутність чи обмежений обсяг відповідних генетичних ресурсів поза межами Хомутовського степу як в Україні, так і у світі. Тому при управлінні необхідно передбачати і протипожежні заходи, не відмовляючись від випалювання найбільш деградованих ділянок.
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА
Естетична і культурно-історична цінність
Естетична цінність Хомутовського степу є надзвичайно високою. Його ландшафти дуже красиві в будь-яку пору року. Тут знімалися художні кінофільми, неповторна краса заповідника завжди служила джерелом натхнення для поетів і художників. На його території зростає дуже багато прекрасних видів рослин, таких, наприклад, як Paeonia tenuifolia, Crocus reticulatus Steven ex Adams, Tulipa schrenkii Regel, Crambe tataria Sebeok, Iris pumila L., Hyacinthella pallasiana (Steven) Losinsk., Amygdalus nana, ряд представників родів Stipa L. і Centaurea L. та багато інших. У заповіднику численні красиві птахи і комахи, незабутніми є нічні мелодії степових цвіркунів.
Степова зона України, без сумніву, була колискою багатьох індо-європейських народів, а сам степ - важливим чинником і компонентом народного епосу. У заповіднику залишилися археологічні об'єкти, що свідчать про освоєння території Хомутовського степу прадавніми людьми тисячі років тому. Тут є декілька доісторичних курганів-поховань, а також скіфські і половецькі скульптури - так звані "кам'яні баби". Степи були важливим природно-географічним середовищем формування українського етносу з часів появи кочового тваринництва і землеробства древніх трипільців. На терені степових просторів відбувалося становлення традиційних форм господарювання, культурних традицій, побуту і світогляду наших предків. Все це стало надбанням українського народу і увійшло до загальнолюдських здобутків цивілізації.
В можливостях спілкуватися зі степом у його природному стані, ландшафтно-естетичних рисах "Хомутовського степу", багатьох проявах фізико-географічного середовища полягає одна з найвищих цінностей заповідної ділянки, яку можна назвати еталонною. Ця особливість заповідного степу тісно пов'язана з поняттями духовної та історичної цінності, яка своєрідно відображена в народних думах, піснях, баладах (згадаймо, наприклад, думу про втечу трьох братів з Азова, з турецької неволі). Саме зі степом в Україні пов'язується запорозька вольниця. В глибині душі кожен з нас не бажає, щоб з лиця землі були стерті неповторні риси степової природи, бо вона є джерелом нашого натхнення і життєвого спонукання. Це породжує прагнення зберегти цілинну природу степу, врятувати від деградації і знищення останні його еталони.
Економічні ресурси
Відповідно до законів України, значна господарська діяльність (сільське господарство, добування мінеральної сировини тощо) на території природних заповідників заборонена. Головним завданням заповідника "Хомутовський степ" є збереження рідкісних степових екосистем та накопичення наукової інформації про природні процеси, що відбуваються на його території. З огляду на це, він не може розглядатися як джерело економічних ресурсів. Однак підтримання степових екосистем у нормальному стані вимагає певного господарського втручання, насамперед викошування та випасання худоби. Отже, в результаті цієї та деяких інших видів діяльності заповідник може виробляти певні ресурси.
Сіно. Щорічно, відповідно до встановленого режиму охорони, у заповіднику дозволено викошувати від 250 до 350 га, що може давати, залежно від погодних умов і викошеної площі, 250-500 т високоякісного степового сіна.
Тварини. Без сумнівів, найліпшим методом стабілізації степових фітосистем є випасання коней. При його застосуванні (поза межами "абсолютно" заповідної ділянки) на площі до 700 га в Хомутовському степу можна щорічно випасати не менше 50 коней при навантаженні 1 тварина на 14 га. У разі розведення такої кількості коней сінокосіння можна не проводити і попередній ресурс не отримуватиметься.
Гній. Під час утримання тварин, насамперед коней, буде накопичуватися (особливо в зимовий період) певна кількість гною - цінного органічного добрива. Крім того, кінський гній - один з найліпших компонентів компостів для вирощування печериць, тому, у разі розвитку в регіоні грибівництва, може продаватися відповідним господарствам.
Caragana frutex як сировина для деяких традиційних виробів. Внаслідок постійної необхідності знищувати на території заповідника зарості карагани кущової (Caragana frutex) створюється її певний ресурс для виготовлення мітел, які є традиційним об'єктом кустарного виробництва в сільській місцевості України. У разі випасання коней цей ресурс буде ліквідований або значно зменшений.
Фітогенетичний ресурс. На території заповідника зростає багато рідкісних степових видів, причому деякі з них, наприклад Paeonia tenuifolia, види роду Stipa L. тощо, можуть давати значну кількість насіння. Певна частина врожаю як цих рослин, так і фонових степових, може бути використана як генетичний ресурс для відновлення степових фітосистем на інших територіях, що підлягають реконструкції як виснажені. В майбутньому Хомутовський степ може стати важливим центром міжнародного значення за умови реалізації програм відновлення степових екосистем.
Відвідування туристами. Оскільки великих типових степових ділянок залишилося дуже мало, то заповідник Хомутовський степ становить значний інтерес для пізнавального екологічного туризму. Щорічно тут проводиться до 70 екскурсій (600-800 екскурсантів), однак цей показник можна збільшити (без шкоди для заповідника) до 100 екскурсій (1000-1600 відвідувачів) на рік. У цілому ж туристичний потенціал заповідника через законодавчо зумовлену закритість його території обмежений і не може бути джерелом значних доходів, однак і повною мірою він поки що не використовується.
Науково-освітнє значення. Більша частина території Хомутовського степу закрита для відвідування, оскільки його площа незначна, а наукова цінність - надто висока. Однак на садибі заповідника є музей природи, а поблизу неї - екологічна екскурсійна стежка. Дозволена поточна середня норма відвідувачів - 16 осіб за день, але її можна (і потрібно!) значно збільшити без шкоди заповідним екосистемам. Крім музею, заповідник не має спеціальних приміщень для прийому відвідувачів, тому знайомитися з його природою можна насамперед на екскурсіях. Інформацію про Хомутовський степ варто також поширювати через радіо і телебачення, спеціальні науково-популярні видання, лазерні диски тощо. Однак, на жаль, на це потрібні певні кошти, яких заповідник не має. За матеріалами вивчення території Хомутовського степу практикується виконання курсових і дипломних робіт студентами вузів, тут можливе накопичення в освітніх цілях фото-, кіно- та відеоматеріалів.
Наукове значення. Наукове значення Хомутовського степу можна звести до таких головних положень.
| 1.
|
Оскільки заповідник є значним залишком цілинного степу, який у минулому потерпав від антропогенного навантаження (випас і перевипас худоби), то з моменту заповідання він став чудовим об'єктом вивчення процесів відновлення і саморегулювання степу, полігоном для накопичення досвіду з управління степовими фітосистемами.
|
| 2.
|
Територія заповідника була і є базою для численних експедиційних і стаціонарних досліджень, що проводяться фахівцями різних галузей науки - насамперед ботаніками, зоологами, мікологами та грунтознавцями. Величезна наукова інформація зібрана в так званих "Літописах природи", що ведуться науковим штатом заповідника, а також опублікована в багатьох наукових працях.
|
| 3.
|
Відпрацьовані на території Хомутовського степу методи досліджень, насамперед геоботанічних, застосовуються в інших степових заповідниках і можуть бути використані при проведенні наукових робіт на територіях проектованих заповідників. Досвід, набутий адміністрацією заповідника і вченими при вивченні впливу випасання коней на фітосистеми Хомутовського степу, може бути застосований при реалізації планів управління інших степових і лісостепових заповідних об'єктів.
|
ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗАПОВІДНИКОМ
Проблеми сучасних степових фітосистем
Степ як тип рослинності сформувався під впливом специфічних кліматичних умов, пов'язаних насамперед з його географічним положенням, а також взаємодії карбонатної материнської породи, степової свити рослин, тварин і грибів. Одним з неодмінних і надзвичайно важливих елементів степу були копитні (Алехин, 1934; Реймерс, 1978; Осичнюк, 1979).
Як відомо, стійкість будь-якої екосистеми в значній мірі залежить від цілісності набору компонентів, що її складають, та від урівноваженості функцій цих складових, зокрема автотрофного і гетеротрофного блоків степових екосистем. В умовах природного степового заповідника ці фактори і взаємозв'язки між ними визначити і відрегулювати практично неможливо, оскільки невідомими лишаються численні функціональні особливості і механізми взаємодії між компонентами і блоками екосистем. Як показано науковими дослідженнями, встановлення "абсолютно" заповідного режиму на антропогенно змінених компонентно неповних (відсутність насамперед копитних) степових ділянках спочатку сприяє відродженню степової рослинності, однак у результаті подальшого саморозвитку в таких екосистемах починаються процеси мезофітизації (олучнення), які стають причиною істотних структурних трансформацій. Хоча й процес саморозвитку степу включає приховані механізми саморегуляції і самостабілізації, проте через певний час настає перебудовчий (критичний) період, який супроводжується значним спрощенням структури, помітним збідненням рослинних угруповань та формуванням субклімаксових фітосистем, у складі яких певну роль можуть відігравати степові та лісові чагарники. Так, упровадження жорсткого охоронного режиму "Хомутовського степу" призвело до глибоких змін в його рослинному покриві, які проявилися насамперед у посиленні ценотичної ролі кореневищних злаків, зокрема Poa angustifolia L. та Bromopsis inermis (Leyss.) Holub. До істотних змін, що поглиблювалися пізніше, відносилося сильне розростання Caragana frutex і Elytrigia repens (Гринь, 1956). Особливо помітним поширення кореневищних злаків було на "абсолютно" заповідній ділянці. Воно свідчило про початок значних трансформацій рослинного покриву - олучнення степу. Ознаки цього процесу були такими (Осичнюк, 1966): зменшення барвистості степу; випадання або деформації деяких ланок аспектного спектра; зменшення ценотичної ролі різнотравно-дернинно-злакових компонентів, місце яких займають лучностепові рослини; зменшення рясності ефемерів і ефемероїдів тощо. На більшості ділянок під типчаково-ковиловими фітоценозами відзначалася втрата характерного сріблястого ковилового аспекту, спостерігалося різке скорочення площ цих фітоценозів, швидке розростання пирієвих і безостостоколосових угруповань у різних екотопах.
Процес олучнення не був випадковим, а відображав загальну закономірність динаміки степових фітосистем під впливом режиму "абсолютної" заповідності. На основі багаторічних спостережень був зроблений висновок (Білик, Ткаченко, 1971), що після припинення господарського втручання рослинність поновлюється до корінних асоціацій, основною з яких на рівнинній території плато зі звичайними чорноземами є асоціація Festuca valesiaca + Stipa lessingiana + різнотрав'я (Medicago romanica, Inula germanica, Salvia nutans тощо). Подальше нагромадження шару мертвого опаду спрямовує зміни в такому загальному напрямку: асоціація Festuca valesiaca + Poa angustifolia + різнотрав'я à асоціація Poa angustifolia + Festuca valesiaca + різнотрав'я à асоціація Poa angustifolia + різнотрав'я à асоціація Poa angustifolia + Elytrigia trichophora à асоціація Poa angustifolia + Bromopsis inermis à асоціація Poa angustifolia + Elytrigia repens à асоціація Elytrigietum repentis purum à асоціація Caragana frutex + Bromopsis inermis.
Отже, невтручання в процеси трансформацій степу при відсутності такого важливого природного фактора, як випасання копитних тварин, у кінцевому результаті призводить до втрати "типового" дернинно-злакового (еталонного) стану заповідних фітосистем, що супроводжується також різким погіршенням стану популяцій багатьох рідкісних степових рослин, у тому числі й занесених до Червоної книги України (1996). Основні домінанти Хомутовського степу - Stipa lessingiana Trin. et Rupr., S. capillata L. і Festuca valesiaca Gaudin, що характеризують його як ксеротичний варіант різнотравно-типчаково-ковилових степів (Клеопов, 1933; Лавренко, Дохман, 1933), нині внаслідок заповідних трансформацій майже скрізь стали другорядними ценокомпонентами. Значна кількість північностепових і лісостепових видів рослин стали досить звичайними на всіх елементах мікро- і мезорельєфу. На "абсолютно" заповідній ділянці "Хомутовського степу" почали формуватися новітні ценоструктурні комбінації, які можна розглядати як "новоутворення" (Ткаченко та ін., 1998).
Особливо інтенсивно негативні процеси відбуваються в долині р. Грузький Єланчик та на її схилах. При цьому ряд рідкісних видів рослин, занесених до Червоної книги України (1996) (Crocus reticulatus, Genista scythica, Tulipa ophiophylla Klokov et Zoz тощо), були витіснені з цих місцезростань. На інших ділянках мезофітизація супроводжується зменшенням ценотичної ролі і випаданням дернинних злаків (види родів Festuca L. і Stipa L.) та степового різнотрав'я (представники родів Salvia L., Crambe L., Centaurea L., Coronilla L., Thymus L., Medicago L., Onobrychis Mill. і багато інших). Майже зовсім зникають ефемероїди, зате широкого розповсюдження набувають кореневищні злаки (види родів Elytrigia Desv., Poa L., Bromopsis (Dumort) Four., Calamagrostis Adans. тощо), мезофітне довгокореневищне різнотрав'я і, звичайно, чагарники - з 1983 по 1989 р. середньорічні показники поширення чагарникових угруповань збільшилися з 0,136 до 1,183 га/рік (Осичнюк, 1973; Дідух та ін., 1998; Ткаченко, 1984; Ткаченко, 1992; Ткаченко та ін., 1998).
Отже, сучасний стан заповідних степових екосистем вимагає втручання людини з урахуванням тих завдань, які ставилися при заснуванні заповідників. Зазначимо, що не був винятком і Хомутовський степ. Лише завдяки ряду заходів, спрямованих на стабілізацію структури фітоценозів і гальмування резерватних змін (сінокосіння, видалення чагарникових рослин), а також особливостям грунтового покриву та значній різноманітності орографічних умов тут (поза межами "абсолютно" заповідної ділянки) на сьогодні ще підтримується значна строкатість рослинного покриву. Однак втручання людини в процеси, які відбуваються в екосистемах заповідника, не є оптимальним, оскільки воно тільки імітує ті фактори, що споконвіку діяли в степах. Тому головне завдання цього плану - так організувати управління заповідником, щоб максимально позбутися негативних впливів людини на степові екосистеми, відновивши дію такого потужного природного степоформуючого фактора, як випасання копитних тварин.
Проблеми сучасної системи охорони заповідника
Згідно з природоохоронним законодавством України, природні заповідники повинні мати проекти організації їх територій, розроблені спеціалізованими проектними організаціями і затверджені Міністерством екології та ресурсів України. Однак такі проекти не можуть передбачити всі природні і напівприродні зміни, що відбуваються в заповідниках, і, відповідно, визначити адекватні засоби втручання в ці процеси. Тому в разі виникнення необхідності здійснення якихось нагальних заходів, що виходять за межі проектів організації, адміністрації мають змінити ці проекти, що фактично є нереальним на сучасному етапі природоохоронної справи, або ж отримати відповідні дозволи від Мінекоресурсів, що також є досить проблематичним. Отже, ми передбачаємо проблеми з отриманням необхідних дозволів на розширення території заповідника Хомутовський степ, що відводиться під регульоване випасання. Мабуть, найближчим часом не буде розв'язана і проблема застосування обмеженого випалювання найбільш деградованих ділянок заповідника.
Ще одна проблема пов'язана з тим, що на сьогодні "абсолютно" заповідна ділянка Хомутовського степу займає понад 261 га, тобто четверту частину його площі. Однак ті псевдоприродні процеси, що там відбуваються, призводять до значних змін у фітосистемах, збіднення і спрощення останніх. На зміну біотичному субклімаксу "типового" стану степу з домінуванням дернинних злаків з рясною домішкою різнотрав'я, відносна стабільність якого обумовлена постійним впливом помірної експлуатації степу (випасом, викошуванням і епізодичними випалюваннями), приходить новий складний фітокомплекс відносно стабільних ценоструктур, який включає степові, лучностепові, чагарникові та галявинні ценокомпоненти в заключній автоклімаксовій мозаїці. Звичайно, такі поєднання ценотичних структур не відповідають поняттю про еталони "типового" стану степу, заради якого здійснювалося заповідання.
Описане явище може стати незворотним, а роль "абсолютно" заповідної ділянки як еталонної втрачається. Вона фактично стає не еталоном справжніх степів доагрикультурних часів, а експериментальною ділянкою, з якої можна отримати відповідь на питання, що буде зі степом, коли на його території заблокувати дію двох потужних степоформуючих факторів - випасання і випалювання. При цьому, звичайно, отримується і надзвичайно цінна наукова інформація про процеси саморозвитку степових фітосистем, що відбивають глибинну природу степу. Отже, сучасна система охорони заповідника, коли 25% його території займає "абсолютно" заповідна ділянка, певною мірою вступає в протиріччя до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", зокрема його статті 15.
З огляду на сказане, додаткового дослідження і розгляду вимагає проблема зменшення площі цієї ділянки до розумних меж з метою відведення вивільнених ділянок під управління, аналогічне передбаченому цим планом. На сьогодні ж визначення і реалізація комплексів регуляційних впливів мають тривати і здійснюватися поза сучасними межами "абсолютно" заповідної ділянки.
Можливі ресурсні проблеми, пов’язані з реалізацією плану управління
Сучасне фінансування заповідника "Хомутовський степ" є недостатнім не тільки для розвитку, а й навіть для підтримання в нормальному стані раніше створеної інфраструктури. Даний план управління потребує збільшення штату на чотири особи (сторож і три табунники) і, відповідно, додаткових коштів. Розрахунок обсягів (для найважливіших розділів плану) та деякі можливі джерела отримання останніх обговорюються в підрозділі План реалізації завдань управління заповідником.